Ясенівській школі – 90!
Щоп’ять років усі причетні до діяльності нашої школи збиралися в кінці листопада або на початку грудня і святкували її великі та малі ювілеї, раділи спілкуванню. Сьогодні такі свята не на часі. Але подумки всі педагоги, які працюють і працювали в цій маленькій сільській, але славній школі, згадують колективні і особисті професійні здобутки, аналізують шлях, який пройшли разом, і що нам вдалося зробити нового та важливого для української освіти і педагогіки.
Нині, коли росія веде війну на знищення української держави і всього українського, надзвичайно важливо відкрито і впевнено говорити про успіхи та самобутність української освіти і педагогіки, яку агенти російського впливу у наших органах влади спільно із нашими корисними ідіотами (ну, а як же без них!), не бачать і не хочуть бачити впродовж десятиліть! Для них нас просто не існує! Але це не так! Ми є, ми створюємо нове, і ми попереду!
Чому школі 90?
В листопаді-грудні 1932 року почалося навчання в новозбудованій Ясенівській школі, вона мала тоді 4 класи. З розповідей старожилів, десь в 1930 році «комсомольці» спалили церкву, яка була дерев’яна, велика і дуже красива. А ще вона, як виявилося, була «застрахована»! Зібралося село на «сходку» і на майдані біля згарища шукало відповідь на питання, що ж збудувати на гроші від «страхівки» – церкву чи школу? Ті, хто за церкву, відійшли в один бік майдану, хто за школу – в інший бік. Жінки виступили за відбудову церкви, чоловіки – за будівництво школи. Група «за школу» виявилася трошки більшою, тому і збудували нову школу на тому місці, де була церква. Будували своїми силами, але дуже технологічно та з якісних матеріалів. В коридорі і деяких класах ще залишилася «рідна» підлога із товстих соснових дощок, які ще й зараз пахнуть живицею!
Як ми з дружиною опинилися в Ясенівці?
В 1985 році, після закінчення педагогічного інституту, нам вручили направлення на роботу в Ставищенський район. У нашій сім’ї вже була маленька донечка, і я дуже турбувався про те, чи буде для нас житло, а тому хотів зустрітися із завідуючим відділом освіти ще до закінчення навчання в інституті. Але зустрітися з ним мені так і не вдалося – нашу зустріч постійно відкладали. Природно, що ми почали хвилюватися. Але вже при першій зустрічі, яка відбулася 2 серпня, Мізін Володимир Феодосійович запропонував мені стати директором школи, повіз в Ясенівку, показав школу і два нові будинки, які закінчували будувати для вчительських сімей. Один із них міг стати нашим. Всі інші варіанти були не такі привабливі. Але ж як без педагогічного досвіду зразу стати директором школи? Володимир Феодосійович мене заспокоїв, адже сам майже так само став «завучем» середньої школи, а ще сказав мені, що розмовляв із деканом і ректором і знає, що я «не дурний, і не ледачий». Ось із таким «благословінням» я став директором сільської школи. За цим, тільки ззовні «простим» рішенням, був величезний життєвий і професійний досвід Володимира Феодосійовича, за що йому я дуже і дуже вдячний.
Що ж мені і моїй дружині, Осадчій Галині Вікторівні, яка з 1998 року ось вже 25-й рік очолює Ясенівську школу, вдалося зробити для української освіти і педагогіки?
1. В 1988 році я розробив і впровадив виховну систему школи, яку назвав «структурно-рівнева соціалізація особистості». Її впізнають за сукупністю спільнот, в яких учні реалізують свої соціальні справи. Це «Я – людина», «Я – член сім’ї», «Я – учень школи», «Я – житель села (міста)», «Я – житель Київщини (області, краю)», «Я – громадянин України», «Я – житель планети Земля». Вся життєдіяльність учнів організовується як гра впродовж навчального року, з перемогами і переможцями (це про всеохопну атмосферу успіху!) як на етапах, так і в цілому за рік. Ця виховна система діє в нашій школі і сьогодні. А ще важко знайти регіон України, де б цю виховну систему школи не представляли /прославляли як свою! Але то таке!
Наукове обґрунтування і узагальнення досвіду впровадження цієї виховної системи здійснив у кандидатській дисертації (1994 р.).
Для «непосвячених» нагадую, що в 1988 році по інших школах ще «піонери крокували з барабанами і горнами!», і що виховних систем в світовій педагогіці не так вже й багато, а от Україна отримала ще одну!
2. В 1992 році створив, а з 1995 року, після схвалення вченою радою міжрегіонального закладу післядипломної освіти, почав поширювати (здійснив десятки публікацій) «методику проєктно-цільового управління закладом освіти». І це не про «метод проєктів» із старих підручників педагогіки, а про те, як вперше в українській освіті на рівні закладу освіти було системно впроваджено проєктний менеджмент, який з 90-х років почав утверджуватися спочатку в сфері банківських інвестицій, а потім і в інших сферах. Зараз усі знають цю концепцію управління як «управління проєктами», але в часи створення методики проєктно-цільового управління «вершиною» управлінської майстерності в Україні вважалося впровадження «програмно-цільового» управління школою, яке «за гроші» у нас поширювала «прогресивна» російська школа управління. Я постійно публічно опонував і доводив, що в епоху швидких і сутнісних змін, які по-різному протікають у різних сферах діяльності закладу освіти і зовнішньому середовищі, неможливо успішно застосовувати одну велетенську лінійну програму розвитку, яка розробляється за участі науковців продовж майже року і має 200-300 сторінок! Тому й назвав свою методику «проєктно-цільове управління» на противагу «програмно-цільовому управлінню». Ця назва, разом із запропонованими мною «цільовими проєктами», «каскадними програмами розвитку» тощо нині широко використовується в українській освіті і педагогіці.
А що ж російське «программно-цєлєвоє управлєние»? Десь так із 2002 року, відійшовши від жорсткої і агресивної критики управлінських «проєктів», російська школа «программно-цєлєвого управлєнія» по-тихому здійснила «отріцательноє наступлєніє» і почала називати своє дітище «програмно-цєлєвоє проєктноє управлєниє». Класика жанру!
3. В 2018-2020 роках, вже працюючи вчителем Ясенівської школи, але ще й «відповідальним за якість освіти», створив освітню технологію «педагогіка якості освіти» (з великою кількістю внутрішніх документів, ухвалених педагогічною радою закладу освіти). Україна знову отримала власну прогресивну освітню технологію, тепер вже із забезпечення якості освіти, яких у світі насправді «ну дуже мало»! А от в Україні є своя, авторська! Так, ця освітня технологія є опозиційною до нинішньої «офіційної ганьби» у сфері забезпечення якості освіти, але я вважаю, що це явище тимчасове!
Ось так! Ясенівська школа впродовж останніх 37 років завжди була опозиційною, але завжди на крок-два попереду інших!
За це щиро дякую педагогам та іншим працівникам школи, з якими мав радість працювати разом!
З таких маленьких струмочків формується велика українська освіта і педагогіка! Вона ще здивує Світ!
