Що не так із шкільним вихованням?

Впродовж останніх років, особливо після прийняття Законів України «Про освіту» (2017) і «Про повну загальну середню освіту» (2020), в закладах загальної середньої освіти та професійних спільнотах почало утверджуватися  досить спрощене уявлення про  організацію і здійснення виховання (далі – шкільне виховання). І що взагалі неприпустимо, – відбувається знеславлення тих педагогів і керівників закладів освіти, які планують і виконують цей, на мою думку, надзвичайно складний, важливий і затребуваний часом вид педагогічної діяльності. Критиці найчастіше піддаються окремі елементи або аспекти шкільного виховання, але вона досить гостра і насправді деструктивна.

Результати аналізу сучасної педагогічної практики та дискусій в соціальних мережах засвідчують, що ми маємо справу з  масовим явищем, яке, на жаль, може завдати великої, навіть непоправної шкоди вихованню молодого покоління української нації в один із її найдраматичніших і доленосних  періодів  існування. Натомість війна переконливо продемонструвала, що найбільшою цінністю України є її свідомі громадяни-патріоти, а освітяни повинні постійно дбати про  належне виховання української молоді.

Тому спробую коротко висловитися з проблем організації та здійснення шкільного виховання. Сподіваюся, що формат «запитання – відповідь» буде найбільш прийнятним у ситуації, яка склалася.

1. Чому проблема виховання в закладі освіти відійшла на «другий» (попереду «навчання»)  або навіть на «третій» (попереду, наприклад, може бути  «безпека» або будь-що інше) план?

Вагомих причин кілька, і вони пов’язані між собою.

По-перше, в новому законодавстві про освіту фундаментальне поняття «навчально-виховний процес» було замінено поняттям «освітній процес». Зреалізований в Законі України «Про освіту» підхід  насправді є цілком прийнятним як для рамкового закону, особливо з урахуванням наявності тепер вже законодавчо закріпленого права на автономію для закладу освіти і академічну свободу для педагога.

Але з професійної точки зору, це  насправді означає тільки те, що заклад освіти і педагог тепер отримали право, і одночасно обов’язок, адже іншого не передбачено, мати свою власну модель освітнього процесу та систем управлінської і педагогічної діяльності  задля  забезпечення досягнення освітніх  результатів, визначених законодавством, а  не право на власний розсуд ігнорувати те, що з якихось причин не подобається виконавцеві!

Цілком очікувано, що без належного науково-методичного забезпечення і відповідної інформаційно-навчальної роботи з персоналом (пригадуємо, що методичні служби були ліквідовані, а не реорганізовані задля поліпшення методичної роботи) та відсутності ефективного державно-суспільного контролю у сфері освіти,  нове законодавство про освіту швидко зреалізувалося  на практиці у вигляді норм, за яких освітній процес  існує тільки як навчальний процес, а освітні результати – тільки як результати навчання.

Таке спрощення проблеми освіти молодого покоління  було, на жаль, прийняте більшістю «за замовчуванням», адже  тепер вимагало виконання  вже значно менших обсягів роботи в насправді неприйнятних   для розвитку освіти умовах хронічної відсутності коштів та інших ресурсів, ненадходження впродовж десятиліть у систему освіти високоосвіченої вмотивованої і амбітної «педагогічної молоді»,  непрофесійності і волюнтаризму в управлінні освітою на місцевому рівні.

Саме тому сьогодні поза межею педагогічної уваги залишились такі фундаментальні педагогічні процеси як виховання і розвиток учнів.  

По-друге, виховання є об’єктивно набагато складнішим процесом, ніж навчання,  його результати дійсно складно визначати і вимірювати, а окремі з них   відтерміновані в часі.

По-третє, результативне виховання завжди передбачає: вихід за межі «шкільних стін і парканів» та «режимів і розкладів»; безпосередню активну участь вихованців в    спільній з педагогом соціально цінній діяльності; дуже часто відмову від окремого/особистого на користь загального/суспільного аж до рівня жертовності; тривале та неодноразове вправляння навичок соціальної цінної поведінки; формування життєвого досвіду особистих та колективних «успіхів і поразок», «правди і кривди» тощо.

По-четверте, і що дуже важливо, власне виховання, тобто формування особистісних рис, якостей і цінностей дитини, відбувається тільки із задіянням її емоційної сфери, а тому завжди вимагає і від вихователя постійних витрат власної емоційної енергії, «кипіння» позитивних і негативних емоцій та філігранне управління ними, а отже, і додаткових ресурсів  та  часу на «відновлення» педагогом власної емоційної сфери.

Тому за наявної системи оцінювання роботи вчителя та оплати його праці,  невизначеності щодо сутності  шкільного виховання,  педагогічні працівники дуже часто намагаються «уникнути» виконання виховної роботи, наприклад, відмовляються від пропозиції бути класним керівником або ж організовувати  позаурочні заходи навіть із свого навчального предмета тощо.

За наявності дії окреслених чинників  реальні процеси у сферах виховання і розвитку учнів закономірно набрали стихійного ненаукового характеру, їхні результати стали незначними і непрогнозованими, а всю відповідальність за невдачі часто намагаються  перекласти на сім’ю і суспільство.

2. Чому шкільне виховання необхідне, або чи є такі цілі функціонування системи/закладу освіти, які не можна досягти без здійснення виховання?

Законодавством про освіту передбачена обов’язковість досягнення цілей освітньої діяльності, які з позиції педагогіки гарантовано можна забезпечити тільки завдяки здійсненню процесу виховання.  Нижче акцентовано увагу на таких цілях освітньої діяльності, а також на окремих положеннях законодавства щодо процесу виховання і його місця в структурі освітньої діяльності.

Так, в Законі України «Про освіту» [1] визначено, що:

• «Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості …, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, …» (Преамбула);
• «Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві …, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності» (Стаття 12);
• «Досягнення цієї мети забезпечується шляхом формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності: … громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей; …» (Стаття 12);
• «результати навчання - …  погляди, цінності, інші особисті якості, набуті у процесі навчання, виховання та розвитку, …» (Стаття 1);
• «педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей» (Стаття 1);
• до засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності віднесено «виховання патріотизму» (Стаття 6);
• конструкт термінів «навчання, виховання та розвиток» учня/особистості/здобувача освіти  застосовано в статтях 1, 6,11,12,19 та 58.

В Законі України «Про повну загальну середню освіту» [2]:

• вказано, що система загальної середньої освіти функціонує з метою «всебічного розвитку, навчання, виховання, виявлення обдарувань, соціалізації особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і здобуття освіти упродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності, дбайливого ставлення до родини, своєї країни, довкілля, спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству (Стаття 3);
• в окремій статті «Виховний процес» визначено таку систему цілей процесу виховання, а саме «формування:
• відповідальних та чесних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству;
• поваги до гідності, прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина; нетерпимості до приниження честі та гідності людини, фізичного або психологічного насильства, а також до дискримінації за будь-якою ознакою;
• патріотизму, поваги до державної мови та державних символів України, поваги та дбайливого ставлення до національних, історичних, культурних цінностей, нематеріальної культурної спадщини Українського народу, усвідомленого обов’язку захищати у разі потреби суверенітет і територіальну цілісність України;
• усвідомленої потреби в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимості до їх порушення, проявів корупції та порушень академічної доброчесності;
• громадянської культури та культури демократії;
• культури та навичок здорового способу життя, екологічної культури і дбайливого ставлення до довкілля;
• прагнення до утвердження довіри, взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
• почуттів доброти, милосердя, толерантності, турботи, справедливості, шанобливого ставлення до сім’ї, відповідальності за свої дії».
• культури свободи та самодисципліни, відповідальності за своє життя, сміливості та реалізації творчого потенціалу як невід’ємних складників становлення особистості» (Стаття 15).

Після наведених вище положень законодавства про освіту необґрунтованим виглядає те, що державний нагляд/контроль у вигляді інституційного аудиту  освітньої діяльності закладу освіти чомусь не передбачає контролю за ходом та результатами процесу виховання, зокрема за досягненням визначених законодавством цілей, що додатково дезорієнтує педагогічних працівників і керівників закладів освіти.  Так,  Критерії та індикатори оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти  [3], містять тільки єдину згадку про виховання, та й то в контексті норми/правила «3.1.Ефективність планування педагогічними працівниками своєї діяльності, використання сучасних освітніх підходів до організації освітнього процесу з метою формування ключових компетентностей учнів», зокрема при визначенні  для цієї норми/правила критерія оцінювання «3.1.5. Педагогічні працівники сприяють формуванню суспільних цінностей в учнів у процесі їх навчання, виховання та розвитку», індикатором оцінювання якого чомусь визначено «3.1.5.1. Педагогічні працівники, які використовують зміст навчального предмету (інтегрованого курсу), інтегровані змістові лінії для формування суспільних цінностей», а методом збору інформації є тільки  «3.1.5.1. Спостереження».

Отже, згідно чинного законодавства  про освіту, виховання в закладі освіти є обов’язковим, організовується як процес,  є складником освітнього процесу (на жаль, без законодавчого визначення порядку його взаємоузгодження з іншими двома складниками – навчанням і розвитком учня, окрім декларування принципу єдності навчання, виховання і розвитку, зміст якого не розкрито) із чітко визначеною власною системою виховних цілей, головними з яких є формування особистісних якостей і цінностей успішного громадянина демократичної країни, патріота України.

3. Так що ж робити з вихованням в закладі загальної середньої освіти?

По-перше, виховання є невід’ємним  складником освітньої діяльності, і педагогічної діяльності зокрема, а тому обов’язково організовується і здійснюється в кожному закладі освіти.

По-друге, виховання в закладі освіти існує як  громадянське вихованням (а не виховання загалом!), оскільки має конкретні цілі, є національним за змістом і спрямоване на виховання успішного громадянина-патріота України.

По-третє,   для забезпечення дотримання вимог законодавства щодо якості освітньої діяльності  шляхом створення  в закладі освіти внутрішньої системи забезпечення якості освіти [4],  необхідно:

• розробити і впровадити модель процесу виховання, в якій визначити його місце в структурі освітнього процесу;
• визначити цілі, зміст, доцільні/пріоритетні форми і методи, результати виховної роботи, суб’єктів педагогічної діяльності, які організовують і здійснюють виховну роботу тощо;
• визначити процедури планування, здійснення та контролю результатів виховної роботи, а також внутрішні документи закладу освіти, в яких будуть відображатися хід та результати виховання.

4. Яким може бути нормативно-технологічне забезпечення  шкільного виховання?

Організація освітнього процесу є сферою відповідальності автономного закладу освіти, а тому всі його аспекти повинні бути з’ясовані і чітко визначені/окреслені в  нормативно-технологічному забезпеченні освітнього процесу та обов’язково відображені у внутрішніх документах закладу освіти, адже за чинної концепції освіти кількість зовнішніх нормативів мінімізована задля  можливості залучення внутрішніх ресурсів та врахування наявних умов.

Нормативно-технологічне забезпечення  шкільного виховання розробляється педагогічними працівниками, ухвалюється педагогічною радою та затверджується керівником закладу освіти. Воно може існувати у вигляді Концепції виховання, Програми виховання, Методичних рекомендацій у сфері виховання тощо.

За відповідних підходів до організації освітнього процесу, і процесу виховання зокрема,  освітні програми закладу освіти можуть містити окремий розділ  з умовною назвою «Виховання», який повинен включати в себе нормативно-технологічне забезпечення педагогічної діяльності у сфері громадянського виховання.

Вказані документи закладу освіти можуть визначати виховну роботу як з  усіма учнями закладу освіти, так і окремо з тими учнями, які здобувають початкову, базову середню або профільну середню освіту, діяти постійно або ж  впродовж визначеного періоду. Зміст виховної роботи доцільно відображати в річному плані роботи закладу освіти або в окремому плані як складнику/додатку до нього, а також в планах роботи педагогічних працівників, що обов’язково має бути розкрито в Інструкції з діловодства у закладі освіти.

Внутрішні документи закладу освіти, які утворюють нормативно-технологічне забезпечення шкільного виховання, повинні бути невеликими за розміром, конкретними за змістом, не допускати невизначеності, а їх кількість має бути мінімальною.

 Успішна практика підтверджує, що шкільне виховання повинно бути сферою  відповідальності першого керівника закладу освіти і не може повністю делегуватися іншим керівникам.

5. Якою може бути структура виховної системи закладу загальної середньої освіти?

Незалежно від того, яким є нормативно-технологічне забезпечення шкільного виховання, в ньому обов’язково має бути відображена система виховної роботи  (виховна система) закладу освіти як цілісний комплексний засіб педагогічної діяльності у сфері громадянського виховання.

Система виховної роботи закладу освіти складається із таких взаємопов’язаних компонентів: мета і завдання, зміст, форми і методи, діагностика результатів виховної роботи у сфері громадянського виховання учнів, а також механізми її самовідтворення і розвитку.

• Мета і завдання виховної роботи

Метою громадянського виховання учнів у системі загальної середньої освіти є виховання успішного громадянина-патріота України.

Формулювання завдань виховної роботи здійснюється з урахуванням:

• наявних невідповідностей між особистісними якостями і цінностями учнів і цілями виховання, визначеними в законодавстві або, наприклад,  у прийнятому на його основі  Ідеалі громадянського виховання [5];
• актуалізованих соціальних запитів щодо вихованості учнів із боку суспільних (держава і громадянське суспільство) інститутів та сім’ї;
• вікових особливостей учнів;
• наявних умов та ресурсів.

• Зміст виховної роботи

Змістом виховної роботи є організація психолого-педагогічних процесів цілеспрямованої інтеріоризації суспільних цінностей, цілеспрямованого формування особистості. Такі процеси відбуваються лише під час спілкування та спільної  соціально цінної діяльності суб’єктів виховання – учнів   та педагогів, і тільки в умовах педагогічно організованого соціального середовища.

Підходи до упорядкування реального соціального середовища та формування на його основі педагогічно організованого соціального середовища можуть різнитися та включають в себе способи акцентування, перетворення і  створення.                        

Для досягнення мети громадянського виховання найбільш доцільним є створення педагогічно організованого соціального середовища на рівні кожного з основних видів соціальних спільнот або ж відповідно до сфер чи напрямів спільної соціально цінної діяльності.

Відповідно до переліку основних видів соціальних спільнот та з урахуванням необхідності забезпечувати простір для реалізації природної активності вихованця, педагогічно організоване соціальне середовище найбільш доцільно формувати як сукупність каналів привласнення суспільних цінностей (з точки зору вихованця): Я – людина; Я – член сім’ї; Я – учень школи; Я – житель села (міста); Я – житель краю (області); Я – громадянин України; Я – житель планети Земля.

Для формування педагогічно організованого соціального середовища також можна використовувати упорядковану сукупність напрямів соціально цінної діяльності, наприклад, таких: «Україна переможе!», «Почни з себе!», «Ерудит», «Світ захоплень», «Тепло сердець», «Краєзнавець», «Мандрівник», «Перші старти» тощо.

 Сферами соціально цінної діяльності можуть бути: «Особистість», «Суспільство», «Патріот», «Волонтер», «Соціальна активність», «Культура», «Природа», «Екологія», «Економіка», «Самоврядування» тощо.

Технологічними одиницями, за допомогою яких вихователь створює педагогічно організоване соціальне середовище як сукупність необхідних йому суспільних цінностей, є методи виховної роботи.

• Методи виховної роботи

Під час вибору методів виховної роботи у сфері громадянського виховання як способів доцільно організованої спільної соціально цінної діяльності об’єкта і суб’єкта виховання та їхнього спілкування, необхідно врахувати такі особливості процесів формування особистості:

• кожна особистісна риса, якість або цінність містить інформаційний, діяльнісний і ціннісно-оцінний компоненти;
• особистісні риси, якості і цінності, які утворюються в процесі інтеріоризації суспільних цінностей, потребують вправляння, постійної підтримки, корегування і зміцнення.

Для досягнення цілей громадянського виховання необхідно використовувати як інформаційні методи виховання – для передачі інформації, формування понять, забезпечення правової та етичної оцінки явищ, так і діяльнісні методи виховання  – для організації спільної  соціально цінної діяльності, формування соціально цінних умінь і навичок.

Найбільш ефективними методами громадянського виховання є комплексні методи, які інтегрують можливості інформаційних та діяльнісних методів виховання. Прикладом такого комплексного методу виховання є соціальна вправа.

Соціальна вправа – це комплексний метод педагогічної дії, створений на основі реальної справи, яка відбувається або може відбутися в соціальній спільноті,  відповідно до мети і завдань громадянського виховання та з використанням способів акцентування, перетворення і створення.

До критеріїв відбору конкретних справ, які відбуваються в соціальних спільнотах і на основі яких можуть розроблятися соціальні вправи, належать:

• наявність у дітей інтересу до цієї справи;
• відповідність змісту справи тим ролям, які виконують діти в конкретній спільноті;
• актуальність справи для функціонування спільноти;
• погодженість у часі з іншими справами, якими живе спільнота і дитячий колектив.

У випадку, якщо громадянське виховання здійснюється під час навчального процесу, доцільно навчальні години, виділені для виконання навчальних проєктів, використати для виконання проєктів, які мають соціальну цінність. Якщо врахувати, наприклад, що впродовж одного навчального семестру в кожному з близько 15 навчальних предметів виділяється по 2-3 години для виконання навчальних проєктів, можна об’єднати цей час (отримаємо близько 30 – 45 годин) і зреалізувати в кожному класі близько десяти інтегрованих (одночасно залучаються можливості кількох навчальних предметів)  проєктів соціального спрямування задля досягнення цілей громадянського виховання.

• Форми виховної роботи

Для досягнення цілей громадянського виховання використовується весь арсенал форм виховної роботи – від індивідуальних і групових до колективних (використовуються можливості як первинних колективів – класу, гуртка, секції тощо, так і колективу закладу освіти), а також масових, що відбуваються в зовнішньому соціальному середовищі за участі великої кількості дітей і дорослих.

Вибір форм виховної роботи повністю залежить від обраного змісту  виховання, який, у свою чергу, визначається метою громадянського виховання, умовами та ресурсами.

• Діагностика результатів виховної роботи

Доцільно вирізняти два види діагностики результатів виховної роботи у сфері громадянського виховання учнів – діагностику процесу  та діагностику результатів  громадянського виховання.

Діагностику процесу виховання зазвичай проводить педагог як суб’єкт виховання самостійно, а вибір засобів та способів  діагностики є вільним і нічим не регламентується.   

Діагностику результатів громадянського виховання доцільно здійснювати шляхом визначення рівня сформованості сукупності особистісних цінностей (рідше – особистісних якостей) учнів. Така діагностика проводиться не частіше одного, дуже рідко –  двох разів впродовж навчального року.  

• Механізми самовідтворення та розвитку виховної системи  

Самовідтворення та розвиток виховної системи закладу освіти відбувається завдяки діяльності творчої групи педагогів-вихователів та системи учнівського самоврядування.

Творча група педагогів-вихователів забезпечує розроблення та корегування виховної системи закладу освіти – мети і завдань, змісту, форм і методів, діагностики результатів виховної роботи, механізмів самовідтворення і розвитку.

До складу творчої групи педагогів-вихователів входять керівник групи – директор закладу освіти, а також члени групи – заступники директора (керівники), педагог-організатор, соціальний педагог, практичний психолог, класні керівники та інші педагоги.

Для забезпечення   життєдіяльності учнівського колективу та кожного вихованця в закладі освіти обов’язково створюється система учнівського самоврядування.

Система учнівського самоврядування охоплює органи учнівського самоврядування та організаційні механізми функціонування учнівського самоврядування.

Важливо, щоб зміст життєдіяльності учнівського колективу, яким опікується учнівське самоврядування, відповідав змісту  соціально цінної діяльності, організованої для досягнення мети і завдань громадянського виховання, і не обмежувався лише питаннями шкільного побуту. Найбільш доцільно, щоб в закладі освіти діяла учнівська громадська організація, а формою життєдіяльності учнівського колективу була гра (змагання, турнір тощо), яка тривала б упродовж навчального року з визначенням переможців на етапах та в цілому.

Учнівське самоврядування  обов’язково має діяти на засадах демократії, свободи слова, відповідального вибору,  значної за обсягом та постійної взаємодії з різноманітними суспільними інститутами, ігрової діяльності та змагальності, співпраці з педагогами-вихователями та іншими дорослими людьми.

В закладі освіти мають бути створені всі необхідні умови для функціонування учнівського самоврядування, зокрема ресурсні (матеріальні, фінансові тощо) та організаційні (мають бути упорядковані розклади занять та режими роботи, наприклад, спортивного й актового залів, комп’ютерних класів, бібліотеки, їдальні тощо).

Використані джерела

1. Про освіту : Закон України. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text
2. Про повну загальну середню освіту: Закон України. – Режим доступу:    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text
3. Про затвердження Порядку проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти: Наказ МОН України від 09.01.2019 №17. – Режим доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0250-19#Text
4. Осадчий І.Г. Педагогіка якості освіти: бери й роби. Посібник із менеджменту якості для керівників закладів загальної середньої освіти /І.Осадчий. – Київ: «Видавнича група «Шкільний світ». 2021. – 272 с.

       5.Осадчий І.Г. Концепція громадянського виховання учнів у системі загальної середньої освіти України: Авторський   проєкт / І.Осадчий // [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=3324

Опубліковано 17.01.2023 https://osadchy-pedagog.ucoz.net/load/shho_ne_tak_iz_shkilnim_vikhovannjam/1-1-0-50